В попередньому пості я розповіла про реєстрацію в програмі Work and Travel, вибір вакансії та співбесіду з роботодавцем. Почитати можна тут.
Для більшості вакансій наступним етапом буде співбесіда в посольстві США,
але якщо ви вибрали вакансію рятівника (lifeguard), то вам ще доведеться пройти
триденний тренінг лайфгарда.
І це, чесно кажучи, було не дуже приємне заняття, тому що це все проходить
в кінці зими, коли погода дійсно не радує (холодно і сіро), ви займаєтесь
приблизно 10 годин всі три дні, з яких 5 годин – в басейні, а в кінці ще й
тест.
Коротко про головне.
 |
| lifeguard's life - so true :) |
- Тренінг проходив в Києві (Тому хто не з Києва треба було ще придумати, де жити 3 дні).
- З собою обов’язково мати: купальник/плавки, рушник, шапочку для плавання, шльопанці, мило/гель для душу, справка про стан здоров’я, блокнот, ручка і якась їжа (це вже моя особиста порада).
- Тренінг проводили працівники компанії Continental Pools (на яку я й мала працювати) з різних країн (Америки, Сербії, Боснії, Болгарії) виключно англійською мовою. Спочатку було декілька годин теорії, нам видали спеціальні книжки для рятівників, по яких ми мали підготуватися до тесту, показали фільм, презентації, а далі маленька перерва і в басейн. В басейні кожен здавав 3 тести:
2 – проплисти 25 метрів, пірнути на дно на глибину 4 метри за 5-ти кілограмовою гірею, і тримаючи її двома руками в себе на грудях, проплисти на спині цю відстань назад (для виконання цього завдання я спеціально ходила до тренера з плавання 3 рази, щоб навчитися нормально пірнати, бо до того в мене не виходило пливти вниз).
3 – балансувати в воді на одному місці використовуючи тільки ноги.
Тести в басейні пройшли не всі, їм дозволили перездати на наступний день, але дехто відмовився одразу, зрозумівши, що не зможе.
- На другий день ми вчили як правильно входити в воду, як рятувати в різних випадках (коли людина при свідомості і, коли без свідомості, з травмами хребта чи шиї і тд), далі знову теорія і практика вже не в басейні (ми тренувалися реагувати, коли людина подавилася, робити вентиляцію легенів, масаж серця, робити штучне дихання (в них є спеціальні маски для цього, ніколи таких не бачила раніше), користуватися дефібрилятором, також окремо всі ці процедури для немовлят).
- Третій день – найстрашніше – тест. Спочатку, ми все повторили, нам показали як виглядає басейн з середини (всі насоси, фільтри), як перевіряти воду на вміст хлору, як додавати хлор та інші деталі з якими ми будемо стикатися кожного дня. Як виявилося, треба написати 2 тести: 1 – по CPR (25 питань), 2 – загальний (30 питань) і ще + практична частина. 7 не правильних відповідей і все, ти завалив – як було і в мене. Я дуже засмутилася і ледь не плакала, але наші інструктори мене заспокоїли і сказали, що завтра можна перездати. Єдине радувало, що я не одно така «тупа» - приблизно третина з всіх не здали. На наступний день я все-таки написала той тест і все пройшло успішно. Після цього нам видали свідоцтва про успішно пройдений тренінг і сказали, що сертифікат рятівника нам видадуть в Америці, після проходження схожого тренінгу.
І так, кінець зими, тренінги пройшли, залишається найважливіше – співбесіда в посольстві. В компанії мені пояснили як заповнити запит на
візу в посольстві, також її треба оплатити (160 доларів) і за тиждень-два до
самої співбесіди вам повідомлять дату. Свою дату я досі пам’ятаю – 8 квітня. До того я місяць ходила до
репетитора, щоб впевненіше почуватися і говорити англійською. Всі наші заняття
були зусередженні на спілкуванні, вона допомагала мені позбутися моєї «собачої
хвороби» (J як я це назвала), так як я дуже боялася
говорити, робити якісь граматичні помилки і зазвичай з іноземцями мовчала, хоч
і все розуміла. Моя компанія надіслала мені список найпопулярніших запитань в
посольстві, який складався з 200 питань (!) і це ще був не весь перелік, в
інтернеті можна знайти купу варіацій питань – можуть запитати абсолютно
будь-що. Ну і + памфлет – ваші права в Америці як учасника студентської
програми, які потрібно було вивчити (їх не так вже й багато). Також важливим
пунктом є залікова книжка – я не одноразово чула, що відмови в посольстві були
саме через погані оцінки в університеті.
Загальні поради для
проходження співбесіди в посольстві:
- Перш за все – прийдіть вчасно. І це означає на годину раніше.
- Не одягайтеся якось незвично: занадто нарядно чи занадто класично. Ви – студент і йдете отримувати студентську візу. Тобто джинси і джемпер – це саме те, що треба. Але і вони мають виглядати чистими і гарними, а не старими і поношеними.
- Перевірте наявність всіх документів заздалегідь.
- Виспіться.
- Підготуйтеся. Питання можуть бути зовсім різними, але завжди треба мати підготовлений текст «about myself».
- Коли чекаєте своєї черги – не говоріть ні з ким, просто спокійно сидіть і налаштовуйтесь на співбесіду.
- Посміхайтеся. Як би ви не хвилювалися – завжди посміхайтеся. Американці – вони і в Україні американці.
- Переконайте
всіма можливими і не можливими способами, що ви любите Україну і в Америку
їдете просто щоб дізнатися більше про їх культуру і подорожувати, а не
заробити грошей.
Треба було ще вивчити назви всіх пальців,
щоб не "тупити" в посольстві при здачі відбитків :)
Отож, ви отримали ваше запрошення на співбесіду у визначений термін,
прийшли заздалегідь, вистояли чергу біля посольства (так-так, ви ж не одні такі
хочете в Америку), зайшли в середину, вам видали ваш номер і відправили чекати
в загальному залі. Щоб ви розуміли, ці віконечка з консулами знаходяться в
цьому ж залі – це не дуже зручно, коли і так хвилюєшся, ледь розумієш той
акцент, ще й за твоєю спиною 150 людей сидить, але нічого, то таке. Спочатку ви
здаєте відбитки пальців і спокійно чекаєте, коли ваш номер висвітиться біля
одного з п’яти віконець. Підходите,
посміхаєтесь, віддаєте свої документи (от пишу це і прям таке тепле відчуття
від спогадів як то все було) і починається розмова – зазвичай, запитують як
справи, як навчання, можуть запитати, які в тебе сьогодні предмети в
університеті, чи ти пропускаєш щось і як ти це будеш відпрацьовувати. В цей час
консул дивиться всі ваші документи, перевіряє чи ви вже були в Америці, чи
немає там ваших родичів і тд. Особисто в мене питав багато про навчання, чим я
хочу займатися в майбутньому, про батьків, де вони працюють, чому я вибрала
вакансію рятівника і останнє, що він питав – це по памфлету – які, на мою
думку, я маю найважливіші права в Америці. Ось так просто, 3 хвилини і все,
твоя доля вирішена. Він подякував, віддав мені мої документи і синій папірець
(на якому пише, що ваша віза схвалена. Білий дають, коли візу не схвалюють,
оранжевий – коли їм треба подумати), залишив у себе мій закордонний паспорт і «have a good summer in USA». Для мене все
було як в тумані, я розплакалася від щастя, коли йшла по коридору назад, я не розуміла як я це зробила, але все! Я це зробила і я їду
в Америку!
В той рік багато кому відмовили у візі, за статистикою компанії, 40%
студентів не змогли успішно пройти співбесіду.
Але зрозуміти закономірність майже неможливо, я не говорила добре
англійською, важко розуміла акцент консула, але я була впевнена, що я не хочу
лишитися в Америці, кажуть, що вони це відчувають J
Про квитки за 600 доларів і гречку у валізі читайте у наступному пості.
Коментарі
Дописати коментар